На вулиці Пекарський розташований так званий "плаский" будинок, "гостра грань" котрого повернута до перехожих. Таких "пласких" будинків по Львову є кілька штук. Насправді він, ж  він тригранний, і під певним кутом задня грань ховається від ока спостерігача.

Особливістю цього закладу був відомий у місті колоритний піаніст, котрий щоденно виконував на замовлення публіки пісню «П'ятеро з Альбатроса».

Через близький кордон з Польщею до Львова в радянський час з'їжджались контрабандисти з усього СРСР. Тут були місця, де обмінювали валюту, продавали джинси, і за всім цим слідкували «серйозні люди». У пивному ресторані «Під Вежею» можна було заробити мільйон, або тюремний термін.

Проблема полягає не в тому, що у тебе є мільйон, а на креденсі лежить мішечок з гарними діамантами, а в тому, що разом з цим мільйоном ти живеш у 1970-80 роках у СРСР і не маєш можливості витратити це багатство для власного задоволення. Щовечора ти йдеш до праці, здираючись гвинтоподібними сходами на верхній поверх ресторану, відомого у Львові як „Вежа”. Відвідувачі цілують тебе в делікатні пальці, говорячи компліменти, і щовечора вкладають до твоїх рук ці огидні різнокольорові папірці під назвою гроші. Тобі навіть подобається, що, цілуючи почергово одну з них, тебе називають Соня-Діамантова ручка, а ще Володарка парку, Повелителька вежі, Фея княжого міста...